<<
>>

1. Теорія суспільного добробуту.

Основні принципи теорії суспільного добробуту були сформульовані на початку століття англійським філософом Ієрамією Бентам. Він писав: “Найбільше щастя найбільшої кількості членів суспільства – ось єдина мета, до якої повинен прагнути уряд”.
Ці дещо наївні постулати свого часу справляли велике враження на широкі верстви населення, а також на політичні партії соціально-демократичного спрямування.
Вперше основні положення теорії суспільного добробуту були розроблені італійським економістом В.Парето (1848-1923рр.). Відповідно до його тверджень зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших Згідно з ідеями Парето видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, що це не зашкодить іншим напрямкам.
Фінанси у системі Парето відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту всіх. Парето стверджує, що коли існує великий розрив між багатими і бідними, то доцільно фінансовими методами здійснити перерозподіл на користь бідних верств населення. Мається на увазі, що при одних і тих же ресурсах можна збільшити добробут одних верств населення, не погіршуючи добробут інших.
З оптимуму Парето випливає декілька дуже важливих висновків, що мають для фінансової науки першорядне значення. Так, усілякі зміни або реформи в фінансовій сфері недоцільні, якщо вони не покращують життя населення, простіше кажучи, вони соціально безперспективні і не принесуть користі суспільству.
Інший висновок із концептуальних положень Парето стосується морально-етичних аспектів фінансової науки. Ця проблема розглядається вперше, її суть полягає в тому, що всі фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підгрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний характер.
Всякі дії держави, підприємця, споживача повинні враховувати інтереси людини. Словом, одна особа не може шкодити іншій або жити за її рахунок. Моральний бік фінансової діяльності бідь-якого суб’єкта в сучасній фінансовій практиці набуває глибшого змісту, а в науці – всебічного дослідження.
Теорія добробуту витримала випробування часом і стала основною для формування принципів суспільних відносин, спрямованих на зближення влади й людини, обмеження впливу зовнішніх умов і випадковостей на рівень її життя. Теорія суспільного добробуту як наукова течія явище досить складне. Вона вміщує низку економічних, політичних, етичних, філософських понять. Її пізнавальний потенціал недостатньо вивчений. Так, досить складним є питання про те, як визначати ступінь соціального добробуту, як зіставити суспільний добробут із соціальною справедливістю, в чому полягає культура добробуту тощо.
Є підстави стверджувати, що словом “добробут” можна визначати все те, до чого прагнуть і чого бажають члени будь-якого суспільства, зокрема, що метою конкретної людини є досягнення особистого матеріального благополуччя. Водночас добробут не можна розглядати з погляду кількісної кінцевої мети, тобто точно визначеного остаточного стану, тому що за математичним трактуванням добробут є функцією, що прямує до нескінченності. Прагнення до добробуту та його вимір кількісних і предметних кордонів не мають – це дія без обмежень.
У багаьох країнах Заходу добробут як суспільна мета зафіксована офіційно в конституціях. Після Другої світової війни 45 держав змінили свої конституції, включивши до них положення про право людини, соціальну орієнтацію економіки та державної політики на досягнення добробуту. Декларація соціального прогресу й розвитку, що була затверджена Організацією Об’єднаних Націй у 1969 році, проголошує: “…найперший обов’язок й абсолютна відповідальність кожного уряду – це забезпечення добробуту та соціального прогресу кожного громадянина”. Далі в декларації зазначено, що будь-яке прогресивне суспільство прагне до досягнення принаймні таких суспільних цілей: відродження, благополуччя, прогресу, відповідності реальним умовам.Таким чином, сукупність зазначених цілей можна вважати визначенням загальнолюдської цінності добробуту.
Не можна уявити суспільний добробут без справедливості, рівності та свободи як етичних принципів практичної соціальної політики.
Ці ідеали ще не гарантують загального добробуту, але без високих моральних критеріїв будь-який добробут був би неможливим і нездійсненним. Згідно з класичною традицією єдність усіх етичних принципів сприймається як уже щось усталене й існуюче, а добробут – як багатомірна концепція, що охоплює усі вищезгадані принципи.
В ХХ столітті класичні принципи суспільного добробуту досить успішно розвивав Джон Гобсон, якого часто називають пророком держави добробуту. Він писав: “Будь-яке багатство і будь-який прибуток повинні оцінюватися з урахуванням людських витрат на їхнє виробництво й корисності їх споживання”. За допомогою цього твердження Д.Гобсон безпосередньо пов’язував суспільний добробут з оцінкою виробництва з погляду інтересів людини. Йдеться про забезпечення усім без винятку однакової вигоди від господарської діяльності.
Гобсон наголошував, що справедливою є та економічна система, в якій продукти втілюють найнижчі сукупні витрати і найвищу сукупну корисність. Отже, згідно з визначенням Гобсона, економіка добробуту – це колективні зусилля для максимального задоволення бажань, здійснення яких є можливим у даній економічній системі.
Не менш важливий висновок Гобсона про те, що здійснення принципів добробуту потребує від держави запровадження суспільного контролю над бізнесом, введення законів про мінімум заробітної плати, оподаткування прибутку, заохочення розвитку економіки, а також проведення антимонопольної політики. Досягти “хорошого життя” можна лише за допомогою державної політики суспільного добробуту.
У зв’язку з цим соціальні гарантії, передбачені законодавством держави, є тією основою, на якій грунтується уся подальша модель суспільного добробуту. Теорія суспільного добробуту передбачає реальність досягнення кінцевих результатів лише за наявності відповідного фінансового забезпечення. Фінанси відображають процес виробництва й споживання, розподілу та перерозподілу специфічних суспільних благ, фінансованих за рахунок коштів бюджету.
У справі фінансового забезпечення суспільного добробуту на перший план виходить механізм державних фінансів.
Завдяки фінансам економіка добробуту трансформується в державу добробуту.
Коли принципи економіки добробуту поєднуються з соціально вмотивованими напрямками державної діяльності при використанні фінансів, то йдеться вже про процес створення держави добробуту.
На основі економічних досягнень держава добробуту бере на себе соціальний обов’язок захищати своїх економічно слабких громадян, піклуватися про повернення до повноцінного життя знедолених людей – малоімущих, безробітних, тих, хто потребує допомоги. У державі добробуту всім громадянам надаються рівні економічні можливості, але водночас усі громадяни мають брати участь у створенні всесуспільного добробуту відповідно до їхніх можливостей.
Держава загального добробуту є насамперед конституційною, в якій соціальні питання вирішуються відповідно до принципів легітимності та гарантованої соціальної справедливості. Це означає, що будь-який закон, який стосується перозподілу доходів, приймається за допомогою демократичного рішення після всенародного обговорення.
Використання фінансів для забезпечення суспільного добробуту має свої раціональні межі. Підтвердженням цього є шведська модель держави суспільного добробуту. Аналіз “шведської моделі” дає підстави для розчарування з приводу використання фінансів для забезпечення суспільного добробуту. Багато зарубіжних вчених доходять висновку, що соціалізація розподілу, тобто перерозподіл через державний бюджет більшої частки валового внутрішнього продукту, багато в чому знівеліювала вплив панівного у виробництві приватного сектора. Порушилась рівновага між соціальною справедливістю й економічною ефективністю. Така модель значною мірою втратила стимули й джерела економічного зростання.
Традиційна “шведська модель”, на думку провідних західних економістів, вичерпала свої можливості, стала гальмом розвитку національної економіки. З огляду на історичний досвід Швеції з використанням його для майбутнього розвитку України можна дійти висновку щодо безперечного пріоритету вимог економічної ефективності над соціальними проблемами.
Таким чином ідеї суспільного добробуту дуже суперечливі, їхнє застосування можливе лише в гармонійному суспільстві, в якому ефективно вирішуються економічні й соціальні конфлікти, а контроль над ними здійснюється на основі загальнонаціональної згоди між усіма політичними силами.
<< | >>
Источник: В.Б.Щеньова. ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ІЗ КУРСУ “ІСТОРІЯ ФІНАНСОВОЇ ДУМКИ”. 2004

Еще по теме 1. Теорія суспільного добробуту.:

  1. 3. Теорія суспільних благ.
  2. 2. Теорія суспільного вибору.
  3. 6. Теорія оптимального оподаткування
  4. 4. Теорія державних підприємств.
  5. Тема 6. Неокласична школа фінансової науки і теорія К.Вікселля.
  6. 4. Теорія місцевих бюджетів
  7. 1. Теорія монетаризму
  8. 9. Економічна теорія демократії.
  9. 8. Економічна теорія конституції та правил прийняття рішень.
  10. 1. Теорія оподаткування Д.Мілля. Неокласична фінансова школа.
  11. 3. Теорія “економіки пропозиції”.
  12. 7. Теорія сфери поширення податків
  13. Тема 10. Сучасна світова наукова фінансова думка.
  14. Тема 2. Природа, принципи, функції податків
  15. Проблемно-евристичні питання для самотестування
  16. Тема 12. Загальний огляд сучасної фінансової науки.