<<
>>

3. Теорія “економіки пропозиції”.

Критика новими неокласиками інфляційної кредитно-грошової політики “вмонтованих стабілізаторів” була доповнена критикою державної фіскальної політики з боку авторів теорії “економіки пропозиції.
Економіка пропозиції за основу моделі бере не підприємство, а індивідуума – індивідуальний капітал та індивідуальну працю, які функціонують з певною метою.
Тому державне регулювання ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохідності, на розвиток виробництва, а не виходити з проблем бюджету та вирішування їх за допомогою оподаткування.
А.Лаффер та Р.Мандель вважали, що економіка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капіталу та державних фінансів.
Вони поставили під сумнів висновок Кейнса, що заощадження є причиною скорочення обсягів виробництва, економічної діяльності і, отже, зайнятості, а тому його рекомендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками визнали за недоцільні.
Основний шлях до зростання виробництва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій.
Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту державного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, чого нема.
Високі податки знижують прибутковість виробництва, скорочують розміри доходів, а відтак заощаджень підприємця.
Збільшення граничних ставок прибуткового податку є згубним для економічного зростання, оскільки зменшує обсяг пропозиції інвестицій. Інвестиційні фонди спустошуються податками незалежно від того, чи збалансовано бюджет.
Крім негативного впливу на інвестиції, високі прогресивні ставки податків скорочують обсяг пропозиції праці, оскільки трудові зусилля перестають окупатися. Стимулювання пропозиції праці прямо зв’язане з розмірами заробітної плати, витрати на яку становлять значну частку сукупних витрат. Зменшення податків позитивно відбиватиметься на розмірі заробітної плати, збереже її певний реальний рівень, а це позитивно позначатиметься на доходах підприємця.
Розумна податкова політика, орієнтована на зниження ставки податку, вестиме до зростання обсягів та зменшення витрат виробництва, що є основою збільшення пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання національного доходу, що, у свою чергу, не тільки не зменшить надходження до державного бюджету, не спричинятиме бюджетного дефіциту, а навпаки, збільшить податкову базу.
Цей причинно-наслідковий зв’язок промоделював Лаффер, показавши, як фіскальна політика впливає на сукупну пропозицію.
Він зазначив, що вплив податків на попит відчувається швидше.
У короткостроковому періоді зниження податків однозначно спричиняє зростання сукупного попиту та зменшення обсягів податкових надходжень. Для того, щоб став відчутним вплив змін в оподаткуванні на пропозицію, потрібен більш тривалий час, оскільки це зв’язано з процесом виробництва, але позитивний ефект від цих змін є також досить тривалим.
Лаффер указав на необхідність визначення оптимальної ставки податку, яка, на його думку, залежить від економічної ситуації, розмірів та структури виробничої сфери, національних, культурних, психологічних та інших чинників.
Основним в теорії “економіки пропозиції” було заперечення маніпулятивної політики та існуючої системи прогресивного оподаткування, як такої, що негативно впливає на ділову активність, оскільки не стимулює заощаджень та інвестицій, зумовлює нераціональний розподіл факторів виробництва, перерозподіл національного доходу між виробництвом та споживанням на користь останнього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виникнення тіньової економіки, бартерного обміну, скритої зайнятості.
Мандель указував, що за допомогою податкової політики можна також здешевити розширення виробництва, а тим самим сприяти підвищенню зайнятості, не стимулюючи інфляції.
Прихильники цієї теорії стверджували, що можливе одночасне зниження інфляції і зростання виробництва та зайнятості за умови зменшення прибуткового податку.
Високі податки, на їхній погляд, є причиною перерозподілу ресурсів з приватного сектора в державний, що призводить до спадання продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін. Їх зниження сприяло б скороченню витрат виробництва, зростанню прибутків, стимулювало б ефективний попит. Бюджетний дефіцит зумовлено не обсягами надходжень, а розмірами видатків, котрі й породжують інфляцію. Якщо скоротити видатки, зникне необхідність у збільшенні надходжень, не потрібне буде збільшення маси грошей для покриття дефіциту.
Звідси випливає висновок, що будь-які намагання держави зрівняти соціальне становище членів суспільства за рахунок державних витрат перешкоджають стабільному розвитку економіки, побудованої на
принципі реалізації індивідуальних інтересів. Держава має забезпечувати однакові можливості для розвитку підприємництва, захищаючи ринкові механізми, та будувати соціальну сферу, залучаючи до участі в цьому будівництві через систему державного страхування якнарширші маси населення.
Представники школи “економіки пропозиції”, захищаючи принципи вільного підприємництва, піднесли проблему оподаткування до рангу конкретної економічної політики, обгрунтовуючи свої висновки економетричними моделями та програмами подальшого розвитку економіки.
<< | >>
Источник: В.Б.Щеньова. ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ІЗ КУРСУ “ІСТОРІЯ ФІНАНСОВОЇ ДУМКИ”. 2004

Еще по теме 3. Теорія “економіки пропозиції”.:

  1. 6. Теорія оптимального оподаткування
  2. 3. Теорія суспільних благ.
  3. 7. Теорія сфери поширення податків
  4. 2. Теорія суспільного вибору.
  5. 1. Теорія монетаризму
  6. 1. Теорія суспільного добробуту.
  7. Тема 6. Неокласична школа фінансової науки і теорія К.Вікселля.
  8. 1. Теорія оподаткування Д.Мілля. Неокласична фінансова школа.
  9. 4. Теорія місцевих бюджетів
  10. 4. Теорія державних підприємств.
  11. 9. Економічна теорія демократії.
  12. 8. Економічна теорія конституції та правил прийняття рішень.
  13. Тема 9. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм.
  14. 2. Німецький неолібералізм.
  15. 3. Французький неолібералізм.
  16. Проблемно-евристичні питання для самотестування
  17. Проблемно-евристичні питання для самотестування