<<
>>

3. Французький неолібералізм.

Яскравим представником французької школи неолібералізму вважається Моріс Алле (1911). За ним держава в суспільстві, побудованому на ринкових засадах, відіграє активну роль. По-перше, вона є гарантом збереження основи ринкової економіки – приватної власності.
По-друге, жорстко контролює грошово-кредитну сферу. По-третє, здійснює антициклічне регулювання через договірне планування. По-четверте, держава забезпечує розвиток соціальної сфери. Основною ідеєю Алле є та, що “ефективність економіки не лише зумовлює реалізацію різноманітних соціальних цілей, але водночас є необхідною умовою розквіту культури і цивілізації”, “…ефективність сама зумовлена наявністю економіки ринків, що базується на децентралізації рішень, і така економіка може реально функціонувати лише тоді, коли вона в значній своїй частині спирається на приватну власність з притаманною свободою господарського управління”.
Алле зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі ринкової економіки, що формується за умов активної ролі держави. Він відмовився від моделі ринкової економіки Л.Вальраса, згідно з якою в суспільстві існує єдиний ринок з єдиною системою цін, однаковою для всіх економічних суб’єктів (незалежно від того, чи існує економічна рівновага).
Алле вважає, що ця гіпотеза нереалістична. Замість неї він запропонував теорію загальної економічної рівноваги і максимальної ефективності, що базувалася на теорії “економіки ринків”. Згідно з макроекономічною моделлю Алле, суспільне господарство є сукупністю локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення. Тому в межах локального ринку ціни можуть змінюватись незалежно, спричиняючи до утворення цінових диспропорцій у суспільній економіці.
Економічна рівновага всієї системи залежить від стану окремих, локальних ринків. Алле будує економіко-математичну залежність, котра дає змогу прогнозувати вплив окремого ринку на суспільну економіку, а також показати рівень залежності локального ринку від системи національних та міжнародних ринків у цілому.
На підставі гіпотези “економіки ринків” Алле формулює правила, що мають значення для формування економічної політики в галузі структурної перебудови економіки.
Серед них правило, яке стало основою “політики оборонної стратегії у новому міжнародному поділі праці”. Згідно з ним Франція, як неконкурентоспроможна на окремих ринках країна, мусить згортати слабкі галузі виробництва і розвивати ті, що гарантують зростання експорту. Держава має відігравати активну роль у нарощуванні потенціалу внутрішнього ринку, забезпечуючи приплив інвестицій у конкурентоспроможні галузі.
Алле зауважував, що державне втручання в економіку за кейнсіанською схемою може мати лише тимчасовий ефект. Бюджетні витрати з часом припинять виконання стимулюючої та стабілізуючої функцій. Навпаки, у межах суворої монетарної політики проблема інвестування може розв’язуватися державою за допомогою договірного планування: добре знаючи скільки і чого необхідно виробляти, підприємець без зайвого ризику інвестуватиме капітали у виробництво.
Алле наголошує, що планування слід розглядати як свідоме створення ситуації врівноваження економіки, однак обмежує планове втручання держави тільки індикативною діяльністю, яка запобігає кон’юнктурним коливанням, порушенням економічної рівноваги, але не перешкоджає вільному вибору. Регламентуючу і контролюючу функції держави він заперечує, надаючи останній роль статиста, що на підставі даних про розвиток економіки формує основні планові показники. На думку Алле, об’єктом контролю мають бути тільки державні витрати та грошовий обіг.
На відміну від інших економістів, Алле не відносить соціальної сфери до другорядних, похідних від рівня розвитку економіки, а розглядає її як чинник і водночас наслідок економічного зростання. На його думку, можна гармонізувати економічне зростання і соціальні відносини, не узалежнюючи ці відносини лише від успіхів економіки. Вирішення соціальних проблем він зв’язував з активністю самих суб’єктів, але цю активність трактував у контексті виникнення нових інституціональних утворень, тобто розвитку “системи участі у прибутках”, “системи соціального пертнерства” за сприяння держави. Зважаючи на те, що приватна власність зумовлює соціальну нерівність, держава, котра захищає приватну власність як основу ефективної економіки, зобов’язана створювати інституціональні умови для вирівнювання доходів, гарантувати їх певний рівень і розвивати соціальну сферу.
У цілому економічні ідеї Алле є поєднанням неокласичних підходів до аналізу ринкових відносин з інституціоналістським розумінням ролі держави.
<< | >>
Источник: В.Б.Щеньова. ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ІЗ КУРСУ “ІСТОРІЯ ФІНАНСОВОЇ ДУМКИ”. 2004

Еще по теме 3. Французький неолібералізм.:

  1. Тема 9. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм.
  2. 1. Англійський неолібералізм
  3. 2. Німецький неолібералізм.
  4. Проблемно-евристичні питання для самотестування
  5. 7.1. Становлення національної податкової системи
  6. Тема 6. Податкова система Німеччини
  7. 2. Другий етап розвитку фінансової науки.
  8. Тема 7. Податкова система Франції
  9. 1. Зародження і ранній етап розвитку фінансової науки.
  10. ПІСЛЯМОВА
  11. 7.3. Податкові доходи центрального бюджету
  12. 2.2. Концепції адміністративної та податкової держави
  13. 2. Напрямки фінансової науки у XIX ст.
  14. 2.3.1. Суть міжнародної валютної системи
  15. 2.1. Передісторія оподаткування, базові засади сутності податку
  16. Тема 1. Всеосяжна дія оподаткування та передумови функціонування податкових систем