2.2. Міжнародний рух капіталів
Регіон | 2001 | 2002 | 2003* |
Світ всього | 823,8 | 651,2 | 653,1 |
Розвинуті країни | 589,4 | 460,3 | 467,0 |
Європейський Союз | 389,4 | 374,4 | 341,8 |
Країни, що розвиваються | 209,4 | 162,1 | 155,7 |
Африка | 18,8 | 11,0 | 14,4 |
Латинська Америка та Кариби | 83,7 | 56,0 | 42,3 |
Азія та Тихий океан | 106,9 | 95,1 | 99,0 |
Центральна та Східна Європа . | 25,0 | 28,7 | 30,3 |
J Такий поворот товаропотоків зумовлений не тільки тимчасовим погіршенням інвестиційного клімату в багатьох регіонах, що розвиваються, а й потужним вибухом транскордонного злиття і поглинання. Цей "вибух", на думку спеціалістів, ^умовлений такими причинами: стрімкою глобалізацією економіки й очікуваним новим раундом переговорів у рамках СОТ, які передбачають подальшу лібералізацію торгівлі і, відповідно, розширення світового ринкового простору; швидким переміщенням центру міжнародної конкуренції в сектор високотехнологічних товарів і послуг; проблемою перевиробництва товарів і послуг, зниження збуту і доходів, внаслідок чого виникають злиття компаній, що дозволяє ди-версифікувати виробництво і знайти ринки збуту. У різних країнах по-різному встановлюють формальну межу між прямими і портфельними інвестиціями (звичайно, у вказаних межах). Через вивіз прямих інвестицій інвестори створюють за кордоном нову фірму (самостійно або з місцевим партнером), купують суттєву частку в уже діючій за кордоном фірмі, повністю купують (поглинають) цю фірму. За кордоном такі фірми називаються закордонними філіалами материнських компаній. У свою чергу ці філіали поділяються на відділи, дочірні й асоційовані компанії. Відділ, хоча і реєструється за кордоном, не є самостійною компанією з власним балансом і повністю (на 100%) належить материнській фірмі, а тому не має прав юридичної особи. Дочірні компанії реєструються за кордоном як самостійні компанії (тобто є юридичною особою) з власним балансом, але контроль над ними здійснює материнська компанія тому що вона володіє основною частиною акцій дочірньої компанії або ж усім її капіталом. Асоційована компанія (змішана) відрізняється від дочірньої тим, що перебуває не під контролем, а під впливом материнської фірми за рахунок того, що тій належить суттєва (але не головна) частина акцій. До різновидів асоційованих компаній можна віднести і більшість спільних компаній, спільних підприємств, що створюються двома або декількома фірмами, а також дозволені з 1989 р. у рамках ЄС транснаціональні трести для спільного виконання замовлень дрібними і середніми західноєвропейськими компаніями. До зарубіжних філіалів інколи відносять такі підприємства, в яких материнській компанії не належить жодна акція. Управлінський контроль над подібними підрозділами материнська компанія здійснює через прийняття угод, наприклад, через контракти на управління цим підприємством (особливо це відноситься до готелів), на спільне виробництво в рамках володіння місцевим партнером підприємством (через постачання сировини, технології), на спільний видобуток сировини. У такому випадку визначальним є не володіння власністю цих філіалів, а швидше всього контроль над їхньою діяльністю. Такі відносини між материнською компанією та її філіалами називаються неак-ціонерними формами власності. Основу діяльності міжнародних корпорацій на світовому ринку складають прямі інвестиції (створення спільних дочірніх підприємств, ліцензійні угоди, придбання контрольних пакетів акцій). Здійснюючи прямі інвестиції за кордоном фірми прагнуть до най-вигіднішого вкладення капіталу, що досягається виробництвом товарів і послуг на місці. Друга причина — техніко-економічна. Частина прямих інвестицій спрямована на створення за кордоном власної інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків (складів, транспортних підприємств, банків, страхових компаній, торгових компаній), тобто товаро- і послугопро-відної мережі для забезпечення збуту. Третя причина — економічна і політична нестабільність, високі податки, необхідність "відмивання" незаконних коштів, тому виникає так звана втеча капіталу; особливо активно такий капітал надходить у країни і на території з надзвичайно пільговим оподаткуванням тих ком- паній, які там реєструються, але здійснюють свої операції за межами цих країн і територій. Підготовка і здійснення прямих капіталовкладень базується на проектному аналізі і включає ряд етапів: вивчення ринку зарубіжної країни (аналіз номенклатури вітчизняних товарів і послуг, перспективних для збуту); визначення способу закупівлі товарів та послуг у зарубіжних постачальників; обгрунтування способу оформлення поставок - у вигляді договору купівлі-продажу (типово для готових виробів) або договорів комісії (характерно для сировини). На цій підставі оцінюються обеяг інвестицій в основні й оборотніфонди: витрати на розміщення офісу^транспорт і склади; витрати назаробітну плату, закупівлю і збереженні товарів, митні операції, транспортування, страхування. / Вивчається місцеве і вітчизняне законодавство, яке прямо чи опосередковано стосується діяльності створеної фірми: обмеження на ввіз і вивіз капіталу та прибутку, митне законодавство, міграційний режим, неформальні обмеження. / Визначається організаційно-правова форма створюваної фірми (товариство, ATтощо) та дається оцінка економічній ефективності. Кінцевий етап створення (купівлі) фірми включає і підготовку і прийняття документів (договір, статут); отримання дозволу від компетентних органів (обов'язково) і зарубіжної країни (якщо вимагається); реєстрацію фірми за кордоном і занесення її до Державного реєстру закордонних підприємств. Міжнародне інвестування здійснюється у формі проведення міжнародних тенденцій — контурних торгів з метою реалізації інвестиційних кредитів, що здійснюється за рахунок кредитів міжнародних організацій. Позитивним у залученні іноземного капіталу є доступ до "ноу-хау", створення нових робочих місць, розвиток експортного потенціалу. Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні з точки зору іноземних підприємців, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат складається із великої кількості факторів ризику, які можна об'єднати у такі групи: - соціально-політична ситуація в країні та її перспективи; - внутрішньоекономічна ситуація і перспективи її розвитку; - зовнішньоекономічна ситуація та її перспективи. Існує, і найчастіше використовується, й інший підхід до класифікації ризиків. Тут виділяють такі групи: - політичні ризики (включаючи і деякі соціальні); - фінансові ризики, включаючи, в основному, платоспроможністькраїни з точки зору надання їй та її юридичним особам позикового капіталу; - ризики операцій, зокрема: а) ризики зовнішньоторговельної діяльності; б) ризики виробничої діяльності. Оцінка ризиків важлива для будь-якого інвестора, але особливо при здійсненні капіталовкладень за кордоном. Тому деталізуються негативні і позитивні моменти систем оцінки інвестиційного клімату: - підбір факторів ризику, їхня роль у будь-якій системі не можутьбути повністю об'єктивними, тому доцільно порівнювати оцінки ризику, що даються різноманітними системами; - при аналізі факторів ризику інвестору достатньо приділити особливу увагу тим, з ким він буде частіше стикатися. Системи оцінки ризиків спрямовані на допомогу потенційному інвестору лише на початковій стадії інвестиційного проекту: при відкритті фірми за кордоном, коли потрібно приймати рішення типу "де" (вибір країни розміщення капіталовкладень), "як" (спосіб проникнення на ринок) і "коли" (в залежності від терміну "життя" проекту); при вже працюючій за кордоном фірмі, коли вирішується доцільність розширення діяльності на ринку та планування збуту потрібної продукції. Можливі різноманітні методи зниження ризиків: - добавка (премії) за ризик до вартості проекту; - створення (розширення) резервного фонду фірми як убезпечення від можливих втрат від інвестиційної діяльності за кордоном; - страхування від політичного ризику через приватні страхові компанії, а також через державні і напівдержавні організації та служби (уСША— це експортно-імпортний банк — ЕХІМ Bank, корпорація зарубіжних приватних інвестицій, Багатостороннє агентство із гарантування інвестицій Світового банку). - підбір такого проекту, який дуже потрібний приймаючій країні (зновою технологією, експортною спрямованістю), і тому буде знаходитись під опікою за кордоном; - диверсифікація ризиків через географічну роззосередженість зарубіжних активів фірми. Можливі й інші способи зменшення ризику, але найпоширеніший з них полягає в тому, що інвестори просто відмовляються від ризикованих країн і проектів. Провідні держави світу зацікавлені в певній еволюції нових держав і використовують експорт капіталу, перш за все, як політичний засіб тиску на них, а потім — як економічну допомогу. Оскільки експорт державного капіталу здійснюється не для отримання прибутку, а надається з політичних та ідеологічних інтересів, то він направляється в ті країни і галузі економіки, де необхідний з точки зору інтересів країн-донорів. Держави-експортери створюють систему гарантій приватних зарубіжних інвестицій і кредитів, сприятливий клімат інвестиційної активності для приватних фірм. / Існує декілька видів такого роду заохочувальних операцій: - дотації і субсидії; / - державні довгострокові кредити на розвиток (на 25-40 років); - державні комерційні кредити; - державні гарантії приватних експортних кредитів. Отже, існують такі закономірності у функціонуванні міжнародного ринку капіталів. По-перше, якщо в 70-80 - і роки в розвитку цього ринку брали участь лише країни прискореного економічного зростання, то в 90-і pp. активними його суб'єктами стали ще й країни Азії та Латинської Америки. По-друге, в цих державах становлення національних фінансових ринків завершилося і розпочався новий етап їх лібералізації, відкритості, входження в міжнародний ринок капіталів. Провідну роль у цьому процесі відіграє приватний капітал. Його зростаючий потік у країни, що розвиваються (у вигляді прямих і портфельних інвестицій, емісії цінних паперів на національних фінансових ринках, комерційних кредитів фінансових і нефінансових компаній), свідчить про подальше переплетення операцій щодо руху капіталів з інвестиціями, які дозволяють встановлювати контроль, брати участь в управлінні іноземними підприємствами, галузями економіки, сегментами світового ринку товарів і послуг.
Еще по теме 2.2. Міжнародний рух капіталів:
- 2.1. Міжнародна торгівля
- Розділ IV Міжнародний бізнес
- 2.3.4. Форми міжнародних розрахунків
- Розділ III Міжнародна економічна інтеграція
- Розділ V. Міжнародне економічне співробітництво та ООН
- 1.1. Середовище розвитку міжнародних економічних
- Розділ II Основні форми міжнародних економічних відносин
- 2.3.3. Суть і значення міжнародного кредиту
- Розділ І Сутність, середовище і розвиток теорії міжнародних економічних відносин
- 6.4. Міжнародне природоохоронне співробітництво
- 1.2. Моделі розвитку міжнародних економічних відносин
- Додаток А Міжнародна хронологія еволюції податків
- 3.2.3. Економічна інтеграція в Латинській Америці
- 2.1.5. Платіжний баланс
- 3.1. Зміст і форми міжнародної економічної інтеграції
- 5.3. Спеціальні установи при ООН
- Вступ
- 5.4. Фінансово-економічний стан держави
- 11.2.8. Єдиний соціальний податок