Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, який пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах поверненості, терміновості і сплати відсотків. Розмір кредиту та умови його надання фіксуються в кредитній угоді (договорі) між кредитором і позичальником.
Кредиторами і позичальниками виступають приватні підприємства (банки, фірми), державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні
валютно-кредитні і фінансові організації, а також юридичні та фізичні особи.
Терміни надання міжнародного кредиту залежать від таких факторів:
- цільового призначення кредиту;
- співвідношення попиту і пропозиції аналогічних кредитів;
- розміру контракту;
- національного законодавства;
- традиційної політики кредитування;
- міждержавних угод.
Міжнародний кредит базується на таких принципах: поверненість, терміновість (яка забезпечує повернення кредиту у встановлені кредитною угодою терміни), платність, матеріальна забезпеченість (проявляється в гарантії його погашення), цільовий характер (визначення конкретних об'єктів позики).
Виділяють такі функції міжнародного кредиту:
- забезпечення перерозподілу фінансових та матеріальних ресурсівміж країнами;
- посилення процесу нагромадження в рамках усього світовогогосподарства та забезпечення диференційованого руху тимчасововільних грошових коштів одних країн на фінансування капіталовкладень в інших;
- прискорення процесу реалізації у світовому масштабі та сприяння інтернаціоналізації виробництва процесу розширеного відтворення;
- економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків шляхомзаміни дійсних грошей (золота, срібла) кредитними, тобто заміни готівкового валютного обороту міжнародними кредитними операціями.
У сучасних умовах міжнародний кредит виконує функцію регулювання економіки, а також стимулює експорт товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних іноземних інвестицій.
Міжнародний кредит бере участь у кругообороті капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий шляхом придбання імпортного обладнання, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.
Джерелами міжнародного кредиту служать: тимчасово вивільнена у процесі кругообігу частина капіталу підприємства в грошовій формі;
грошові нагромадження держави і приватного сектора, які мобілізуються банками.
У сучасній практиці міжнародний кредит за термінами поділяється на короткостроковий (до І року), середньостроковий (від 1 до 5 років), довгостроковий (понад 5 років).
За способом забезпечення кредити поділяються на забезпечені і незабезпечені (бланкові). Забезпечені кредити — формою їх забезпечення виступають товари, акредитиви, виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній, банків і т.д. Бланкові кредити не мають забезпечення і надаються під зобов'язання імпортера погасити кредит або у визначений термін, або при настанні певних умов. Бланкові кредити надаються переважно клієнтам, які мають тривалі ділові відносини з банком і мають високу платоспроможність. Відсоток за бланковим кредитом диференційований. За формою кредити поділяються на валютні і товарні.
За об'єктами кредитування міжнародні кредити поділяються на комерційні й фінансові (безприбуткові). Комерційний кредит — первинна форма кредиту, що називається також фірмовим кредитом — позика, яка надається підприємством (фірмою), як правило, експортером однієї країни імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Позикова операція пов'язана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу - з рухом товарного капіталу. Комерційний кредит використовується в міжнародній торгівлі, але має обмежене використання при взаємних поставках інвестиційних товарів, призначених для модернізації, реконструкції, оновлення технологічної структури виробництва. Фінансовий кредит — надання коштів у грошово-валютній формі. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному і національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кре-дитора і країни-боржника, а також у третіх валютах чи в декількох валютах, якщо позика розташовується одночасно в декількох країнах.
Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють приватні кредити, урядові, змішані, кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних організацій. Приватні кредити — матеріально-грошові засоби, які надаються приватними фірмами і банками та поділяються відповідно на фірмові і банківські. Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитними закладами. Урядові кредити
надаються на більш пільгових умовах, ніж приватні, зокрема, вони можуть бути безпроцентними, на термін у декілька десятків років, з пільговим періодом перед початком. Участь державного капіталу дозволяє знизити вартість кредитування та продовжити його термін. Кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних організацій надаються переважно Міжнародним валютним фондом, структурами Світового банку, ЄБРР, регіональними банками розвитку та іншими кредитно-фінансовими інституціями.
Важливе значення мають валютно-фінансові і платіжні умови міжнародного кредиту: валюта кредиту і валюта платежу, сума, термін, умови використання і погашення, вартість, вид забезпечення, методи страхування ризиків. Валютою міжнародних кредитів можуть бути національні грошові одиниці, евровалюта (з кінця 50-х років), міжнародні розрахункові одиниці. Валюта платежу може не співпадати з валютою кредиту.
Важливою сучасною формою міжнародного кредиту є лізинг. Лізинг (від англ. tolease — наймати, брати в оренду) — договір на право користування обладнанням і майном на основі орендних відносин. У1952 р. компанія "Юнайтед Стейтс Лізинг корпорейшн" організувала перше спеціальне лізингове товариство і з цього часу лізингові операції набувають широкого застосування у міжнародному обороті. Лізинговий кредит - стосунки між юридичними особами, що виникають внаслідок оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.
Найпоширенішою формою лізингу є фінансовий лізинг, який характеризується середньо- і довгостроковим характером договорів, у процесі реалізації яких здійснюється амортизація повної і часткової вартості майна. Важливою рисою є неможливість розірвання договору протягом основного строку оренди, тобто терміну, необхідного для відшкодування витрат лізингової фірми.
Розрізняють внутрішній і міжнародний лізинг. Зовнішній (міжнародний) лізинг регулюється "Конвенцією про міжнародний фінансовий лізинг", прийнятій у 1988 р. в Оттаві на Міжнародній конференції З питань лізингу і факторингу. Угода, за якою орендодавець купує майно в національної фірми, а потім надає його в оренду за кордоном, має назву експортного лізингу. У разі закупівлі обладнання в іноземній фірмі і надання його вітчизняному орендареві угода називається імпортним лізингом.
Ще однією формою міжнародного кредиту є факторингові операції (під англ. factoring — факторингові операції) — придбання спеціалізо-
ваною фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера та їх інкасація. У сферу діяльності факторинга входить лізинг-орен-да унікального промислового обладнання. У світовій практиці спеціальні фактор-компанії пропонують своїм клієнтам повний комплекс факторингових послуг — від обліку і контролю за платежами і поставками до прямого фінансування поставок, при цьому договір факторингу автономний і не залежить від договору купівлі-продажу.
Міжнародний кредит передбачає здійснення форфейтингу (від англ. forfeit — штраф, неустойка) — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі комерційним банком в експортера векселів, акцептованих імпортером.
Потрібно відмітити, що форфейтингу притаманна будь-яка форма розрахунків, проте перевага надається вексельній, яка здійснюється у формі продажу векселів. Експортер, продаючи товар, отримує вексель, у якому покупець зобов'язується платити його в указаний термін. Для прискорення перетворення векселя у готівку, він продає вексель, виключаючи ризик неплатежу, і звільняє свій баланс від цієї частини дебіторської заборгованості. Покупцем векселя чи форфейтером є банк або спеціалізована форфейтингова компанія, яка його купує з певним дисконтом, тобто скидкою. Форфейтер приймає вексель і несе за нього певну фінансову відповідальність. Рівень дисконту залежить від ризику неплатежу за векселем, ставки відсотка за банківськими кредитами, виду валюти, в якій здійснюється розрахунки і т.п.
Форфейтування як метод рефінансування комерційного кредиту має для експорту такі переваги: спрощення балансу співвідношення можливих зобов'язань, поліпшення ліквідності, зменшення ймовірності втрат, відсутність ризиків, пов'язаних із коливанням процентних ставок, курсовим коливанням валют, зміною фінансового стану боржника, діяльністю кредитних органів.