<<
>>

9.1 Формування поглядів на ризик-менеджмент


Проблема прийняття рішень в умовах ризику і невизначеності існувала з третього тисячоріччя до нашої ери [1], однак її економічні аспекти почали активно обговорюватися після виходу в 1921 році у світ книги Фрэнка Найта [2].

Він висловив революційну для того часу ідею, що одержання прибутку, можливо, лише завдяки присутності факторів ризику в економіці, а також виділив основні способи звертання з ризиками: консолідація, поділ, прийняття, передача, неприйняття і зниження за рахунок одержання додаткової інформації. До числа засновників теорії вибору в умовах ризику і невизначеності відносять імена Кеннета Ерроу, Мілтона Фрідмена, Джона Пратта, Майкла Ротшильда, Джозефа Стігліца й інших відомих економістів. У своїх роботах вони пояснювали поводження людини, яка приймає раціональні рішення в умовах неповної інформації.

Акцент прикладних досліджень у 50-70х роках був сконцентрований на фінансових ризиках. Роботи Гаррі Марковіца, Вільяма Шарпа і Мертона Міллера заклали фундамент, на якому побудований сучасний фінансовий менеджмент. Теорії портфелів, структури капіталу, вартості компаній надовго визначили напрямки досліджень в галузі аналізу ризиків. Багато ідей були реалізовані на практиці лише через кілька десятиліть, з появою досить могутньої обчислювальної техніки і надійного комунікаційного обладнання.

Проблеми аналізу бізнес ризиків одержали новий поштовх після скасування Бретонн-Вудських угод. Процеси глобалізації, активізація процесів перерозподілу сфер впливу великих транснаціональних компаній дали могутній імпульс до переосмислення методів діяльності в умовах ризику. Ефекти впливу коливань курсів валют на діяльність компаній привернули увагу багатьох дослідників. Необхідність протистояти валютним ризикам породила цілий напрямок в теорії фінансів, який одержав назву фінансовий інжиніринг. Світ фінансів наповнили свопи, опціони і ф'ючерси.

Паралельно, з розвитком теорії фінансових ризиків наростало розуміння, що вона не дозволяє описати багато феноменів, що спостерігаються на практиці, яка лежить хоч ледве-ледве осторонь від фінансової теорії і для якої ідеї і методи теорії не завжди адекватні.

У 70-х роках пильну увагу широкого кола дослідників пригорнули поведінкові аспекти прийняття рішень. Аналіз практики вибору свідчив про порушення окремих аксіом раціональної поведінки, які було сформульовано Джоном фон Нейманом, Оскаром Моргенштерном, Леонардом Севеджем, що лежать у фундаменті теорії вибору. Стала очевидною необхідність врахування комплексу психологічних, соціальних і культурних факторів, що визначають поведінку і вибір особи, яка приймає рішення. До числа дослідників, що вважаються корифеями цього напрямку відносять Герберта Саймона, Паула Словіка, Мартіна Шубіка, Амоса Тверского, Даниеля Каннемана.

Багато дослідників намагалися переглянути традиційні підходи фінансового менеджменту та внести корективи, які б відповідали новим реаліям та вимогам часу. В першій половині 80-х бурхливий розвиток обчислювальної техніки призвів до ревізії робочих парадигм та методів розрахунків в галузі прийняття рішень за умов ризику. В той же час наростало розуміння необхідності інтегрального підходу при розгляді феномена ризику. З невеликим підсумком використання методів аналізу ризику в практиці діяльності провідних компаній Великої Британії можна ознайомитися в додатку 9.

На початку 90-х років ідеї системного аналізу, міждисциплінарні дослідження, збагатили практику управління ризиками методами, що прийшли з таких галузей як психологія, програмування, медицина, охорона навколишнього середовища, інжиніринг, одним словом, із всіх сфер людської діяльності, де виникала необхідність вирішувати складні проблеми, зв'язані не тільки з традиційними економічними інтересами, але також технічними, екологічними, соціальними, політичними.

Безупинні зміни та ускладнення організаційного оточення а також настійна потреба комерційних і урядових організацій в ефективному менеджменті, привели до систематизації знань про вибір в умовах ризику і опрацювання процедур ризик менеджменту. Так найбільш відомими роботами в цій галузі вважаються національні стандарти Австралії і Нової Зеландії (AS/NZS 4360:1995 і його друга редакція - AS/NZS 4360:1999); національний стандарт Канади CAN/CSA-Q850-97; вимоги нормативних документів Агентства Охорони Навколишнього Середовища США (EPA 40CFR68).

Багато великих консалтингових компаній також розробили різні моделі для управління ризиком у своїх областях спеціалізації, які стали свого роду стандартами для асоціацій професіоналів в обліку, аудиті, фінансах, страхуванні, управлінні проектами.

Відразу ж варто відмітити, що в питанні управління ризиками немає єдиних універсальних рішень. Кожна організація має певну спрямованість діяльності і має специфічне унікальне оточення, тому, конкретні кроки по управлінню ризиками можуть бути досить різноманітними і повинні вибиратися індивідуально. Однак, практика, вироблена в країнах з могутньою економікою і розвинутою ринковою інфраструктурою, дозволяє говорити про деяку спільність підходів до питань ризик-менеджменту.

Загальна схема процедури ризик менеджменту, що була розроблена для потреб оборонного комплексу США[42] (рис. 9.1) складається з етапів аналізу і управління ризиками. На етапі аналізу визначають величини потенційних загроз для організації від різних чинників ризику внаслідок діяльності по досягненню поставлених цілей. Цей етап складається з трьох кроків: виявлення чинників ризику, оцінка їхнього потенційного ефекту і пріоритізація по ступеню негативного впливу на досягнення поставлених цілей.

На етапі управління розробляють плани щодо ситуативної поведінки в умовах ризику, намічають конкретні шляхи вирішення проблем ризику, а також, ведуть спостереження за чинниками ризику.

Виявлення ризиків - найбільш критичний крок на етапі аналізу, який полягає у виявленні джерел їхнього походження і складенні переліку чинників, що можуть впливати на діяльність організації. Виконання цього кроку вимагає глибокого знання бізнесу, ключових взаємозв'язків виробничих і управлінських процесів в організації, їхнього зв'язку з оточенням і зовнішніми силами. При цьому важливо розуміння цілей організації, її ключового персоналу і груп основних стейкхолдерів, оскільки ці актори безпосередньо впливають вибір і реалізацію прийнятих рішень, а також асоційовані ризики.


Рис.

9.1 - Базова процедура ризик менеджменту

Оцінка ризиків припускає визначення величини можливих результатів (позитивних чи негативних) впливу невизначених факторів і імовірність (правдоподібність) їхнього настання. Підвладність до ризику визначається по формулі:

RE = Prob(UO) ´ Loss(UO), (9.1)

де RE – підвладність до ризику;

Prob(UO) - імовірність настання небажаного результату;

Loss(UO) - збитки, внаслідок небажаного результату.

Цей крок, як правило, не викликає труднощів для кількісних даних, але часом вимагає витончених методів виявлення й обробки суб'єктивних оцінок якісних факторів. Вплив невизначених параметрів можливо врахувати за допомогою використання імітаційних моделей діяльності компанії, замінивши випадкові змінні на відповідні щільності розподілів.

Встановлення пріоритетів ризиків передбачає упорядковування факторів ризику з метою вибору найбільш значимих з погляду впливу на діяльність організації. Ці фактори варто піддати подальшому детальному аналізу і враховувати при розробці планів по вирішенню проблеми ризиків.

На кроку планування управління ризиками складають сценарні плани реагування, що визначають дії у випадку виходу факторів ризиків за визначені межі, або за умови виникнення певних тригерних подій. Всі плани та заходи, що розробляють на цьому етапі мають бути погоджені із загальним планом реалізації проекту. Найбільш важливим моментом є інтеграція приватних методів управління окремими ризиками в цілісний план, що дозволяє скоординувати дії на рівні організації в цілому.

Крок вирішення проблеми ризиків полягає у виборі якого-небудь засобу поводження з кожним з ризиків: відхилення, прийняття та подальша мінімізація, передача, або поділ. Практичні методи дій в умовах ризику можуть бути досить різноманітними, і визначаються конкретним напрямком діяльності й ефективністю обраного способу, що визначається по формулі:

, (9.2)

де RRL - ефект від зниження ризику, (засіб придатний для RRL > 1);

REbefore і REafter - підвладність до ризику до і після застосування обраного способу його зниження відповідно;

RRC - витрати, зв'язані з застосуванням даного способу.

Алгоритм [4] здійснення цього етапу зображено на рис.

9.

Рисунок 9.2 - Алгоритм вирішення проблеми ризиків

Моніторинг факторів ризику і виявлення характеру їхнього поводження є одним із ключових елементів процедури управління ризиками. На цьому кроку спостерігають за факторами, що входять у модель діяльності, і у випадку появи тенденції їхнього виходу за визначені межі виконується коректування діяльності організації згідно сценарію, складеному на етапі планування.

Схожа процедура процесу ризик менеджменту була запропонована фахівцями з Австралії та Нової Зеландії, яка відбита у державних стандартах AS/NZS 4360:1999.


Рисунок 9.3 - Процес ризик менеджменту

Неважко помітити, що назви етапів практично збігаються з аналогічними етапами базової процедури, наведеної на рисунку 9.1. Наголос в зображенні на останньому рисунку зроблено на ітеративний характер процедури та зворотні зв‘язки. Навряд чи американські фахівці мали інший підхід в цьому питанні, тому мабуть схема, що наведена на рис. 9.1 відбиває скоріше функціональні етапи та кроки, тому що ніяк не відображені інформаційні та логічні зворотні зв‘язки на відміну від австралійської.

Через різноманіття можливих цілей організації, унікальності оточення, а також зацікавлених сторін, поводження яких необхідно враховувати при аналізі рішень і прогнозуванні їх очікуваних наслідків, конкретна процедура ризик-менеджменту може тією чи іншою мірою відрізнятися від базової. Однак, робота з управління ризиками, повинна носити систематичний характер і, навіть, стати складовою частиною процесу планування.

Ризик менеджмент - один з найбільш могутніх інструментів, що знаходяться в арсеналі сучасного бізнесу. Процес управління ризиком може застосовуватися в будь-якій ситуації, коли небажаний чи неочікуваний результат може вплинути на досягнення поставлених цілей, або у випадку виявлення нових можливостей для розвитку бізнесу. Процедура ризик менеджменту може з успіхом впроваджуватися й ефективно використовуватися в компаніях будь-якого розміру при наявності кваліфікованих менеджерів і добре спроектованої процедури управління.

<< | >>
Источник: І.В. Гончаров. РИЗИК ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ. 2002

Еще по теме 9.1 Формування поглядів на ризик-менеджмент:

  1. І.В. Гончаров. РИЗИК ТА ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ, 2002
  2. 1.2. Принципы организации финансового менеджмента
  3. МЕНЕДЖМЕНТ
  4. Риск-менеджмент
  5. 18.1. ЧТО ТАКОЕ МЕНЕДЖМЕНТ? ЕГО УРОВНИ
  6. ГЛАВА 18. ФИРМА И МЕНЕДЖМЕНТ
  7. 1.1. Цель и задачи финансового менеджмента
  8. § 1. Менеджмент
  9. 18.6. ПРОБЛЕМЫ РОССИЙСКОГО МЕНЕДЖМЕНТА
  10. 1.3. Функции финансового менеджмента
  11. 9.3. Теория управления фирмой – менеджмент
  12. 18.4. МОТИВАЦИЯ В МЕНЕДЖМЕНТЕ
  13. Т.С. Новашина, В.И. Карпунин, В.А. Волнин. Финансовый менеджмент, 2005
  14. Тема 1. Финансовый менеджмент в системе управления организацией